Кава для панянок від Катерини

  Ранок. Тринадцяте знову. Світле і темне число. День приміряє обнову. Коник - вуздечку й сідло. Пташка - літає, літає. Стелиться перший туман. Вже деревій відцвітає. Вже мохом вкрився паркан. Сонячно. Ще не похмуро. Ще не спіткала пітьма. Ще не накрила зажура І не торкнулась зима. Ще черевик без шнурівок. Ще в полі соняшник жнуть. Та незабаром корівок З поля в село поженуть. Та незабаром всі мухи Ляжуть в шпаринах спать. Жовті впадуть завірюхи Й будуть літать, літать. Ну а сьогодні хай сяє Ця неповторна мить. Хай нас ніщо не лякає. Хай нам ніщо не болить. Г.Потопляк. 2019.

  На все свій час. Після снігів - весна Після грози - затишшя і покора. Вночі - безмежна всюди тиша. І вже не в моді бабина комора. І вже в минуле відійшли серпи. Давно забуті ступи й коромисла. Та й і сьогодні як нам без сапи. Та й і сьогодні райдуга нависла. І плаче пугач, і кричить сова. Літає пух з кульбаби золотої. Болить на дощ і вітер голова І спокій йде від проскурки святої. На все свій час. Та лиш не на любов. Вона одна керує цілим світом. Вона хвилює ріки, нерви, кров І пахне вічно полиновим цвітом. Любов живе в колисці, в молоці. У серці матері, і діда, і дитини. Вона сльозою ллється по лиці І червоніє кущиком калини. Народжується, плаче, жебонить. Торкається, хвилюється, світає. Любов і на дорозі може жить, Вона і без повітря не вмирає. Г.Потопляк. 2020

  Художник - Анна Корольова Ангелику, ангелику, розправ дитячі крила. Щоб світ набрався мудрості Ісуса і Ярила. Щоб люди не тривожились, щоб діти не тремтіли. Щоб пташечки веснянії сміятися хотіли. Ангелику, маляточко, тримай мене незримо. За пальчики, за рученьки надійно, невломимо. Навколо стільки холоду, пожеж і злої піни. Навколо аномалії. Заходь, заходь у сіни. Я відчиняю хвірточку і двері до господи. Заходь, неси до темряви промінчики свободи. І крихту миру, спокою. І мисочку узвару. І дітям, божим янголам, солодкого нектару. Прошу тебе, молю тебе і каюся, і каюся. І жити вірно, праведно я дуже намагаюся. І бачу зими з веснами. І чую грім із лайкою. І осінь свою пізнюю підв"язую я крайкою. Сьогодні час замислитись, час діяти, поститися. Сьогодні треба голосно до неба помолитися. І вижити, і вистоять. Бо "разніца" велика... Різдво, Різдво, мій янголе, у Бога-Чоловіка. Автор - Галина Потопляк, 2020.

  Американський сучасний художник - Роберт Дункан Зима в забутті. Зима на картинці... І рік молодий нам приносив гостинці. І сніг у дворі, в саду, на загаті. І тепло і затишно в батьковій хаті. Бабусина хустка навхрест попідруки. І валянки биті носили онуки. І валянки шиті, і шуби з цегейки. Поглянеш на фото і думаєш - "фейки". А це все було. Давно? Та не дуже. Мороз десь за двадцять і вітер знай струже. І сніг то летить, а то крутить цигарку І лізе, і лізе в малесеньку шпарку. А діти на лижах. А діти з санками. А небо світає. А небо з димами. Трубою йде дим - до дюді і снігу. А котиться долом - то це на відлигу. І віник при вході. З фанери лопата Чекає на руки і мами, і тата. Бо снігу по пояс, бо криги півметра. Одягнеш кожуха, під нього ще й светра. Були колись зими. Весною бурульки. І діти сковзались як вилізли з люльки. І бабця ступити ногою боялась. А зимонька біла сміялась, сміялась. Автор - Галина Потопляк.

  Душа не спить і тіло не дрімає. Холодна хвиля з півночі іде. А літо вже в куточку спочиває. І скоро горобина обпаде. Обтруситься, обсиплеться та й вклякне На грядці перезріла лобода. І небо голубе поволі зблякне. І потемніє у ріці вода. Душа не спить, ще виспиться зимою. Ще буде тишу віником будить. І осінь близько. Осінь вже зі мною. Ось чуєш як світанок холодить. Як падає роса на жовті квіти. Туман повзе, ховається в полин. Готуються іти до школи діти. Та чи ж підуть, коли ще карантин. Промчало літо і не оглянулось. Як день один, як подих, тепла мить. Зробило фото, з нього посміхнулось. І вже бадилля в борознах димить. І вже Пречиста скоро, вже Успіння. Життя, як птах, снує туди-сюди. Вже сиплеться із маківки насіння. Вже мало предосінньої води. Душа не спить. Вона ж бо є невтомна. Страждає, вірить, любить. Бо ж свята. І вже кропива не пече дводомна. І вже в повітрі зріє гіркота. Автор - Галина Потопляк.