Перейти до основного вмісту

Були колись зими. Весною бурульки. І діти сковзались як вилізли з люльки...

 

Американський сучасний художник - Роберт Дункан

Зима в забутті. Зима на картинці...

І рік молодий нам приносив гостинці.
І сніг у дворі, в саду, на загаті.
І тепло і затишно в батьковій хаті.
Бабусина хустка навхрест попідруки.
І валянки биті носили онуки.
І валянки шиті, і шуби з цегейки.
Поглянеш на фото і думаєш - "фейки".
А це все було. Давно? Та не дуже.
Мороз десь за двадцять і вітер знай струже.
І сніг то летить, а то крутить цигарку
І лізе, і лізе в малесеньку шпарку.
А діти на лижах. А діти з санками.
А небо світає. А небо з димами.
Трубою йде дим - до дюді і снігу.
А котиться долом - то це на відлигу.
І віник при вході. З фанери лопата
Чекає на руки і мами, і тата.
Бо снігу по пояс, бо криги півметра.
Одягнеш кожуха, під нього ще й светра.
Були колись зими. Весною бурульки.
І діти сковзались як вилізли з люльки.
І бабця ступити ногою боялась.
А зимонька біла сміялась, сміялась.
Автор - Галина Потопляк.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

2 марта у Кикиморы - именины. С весной!

Из воспоминаний  моего детства. Я была очень подвижным и "егозистым" ребёнком. За свои проделки или мелкие шалости была не раз наказана мамой, которая приговаривала, заплетая растрёпанные косички: "Что ты ходишь как Мара!" или "Ты сегодня замурзалась хуже Кикиморы болотной!" и т.д. О Кикиморе было понятно, что-то страшное и связано с водой, но кто такая Мара, думаю, что и мама слабо представляла... Прошло много лет,  я увлеклась языческой мифологией и обнаружила просто кладезь интереснейших материалов.  Решила сегодня поделиться, тем более, что у Кикиморы - именины! Кикимора и её именины.  Не пора ли избавиться от домашнего хлама? Представляя героиню рассказа, стоит начать с множества имен, которыми она нарекалась в суевериях наших предков: кикимра, кукимора, кикиморка, шишимора, суседка, мара. Этот домашний дух в ряде мест считали супругой домового (которого звали суседушкой, а ее, стало быть, суседкой).   Исторические корни возникновения ...

"Кричали ледарі: "Нам лідера! Хоч поганенького! Аби!"

З днем народження, вельмишановна пані Ліно!    "Кричали ледарі: "Нам лідера! Хоч поганенького! Аби!" На цю біду немає лікаря... Не дай Бог, бути лідером юрби! Шакали знову ошукали, тепер вони вже не шакали, тепер вони: то "за", то "проти", то шахраї, то патріоти. Доборолися! Добалакались! Досварилися, аж гримить! Україно, чи ти була колись незалежною хоч на мить: від кайданів, що волю сковують, від копит, що у душу б'ють, від чужих, що тебе скуповують, і своїх, що тебе продають?! Популяція! Нація! Маси! І сьогодні, і вчора, й колись українського пекла гримаси упеклися мені. Упеклись! Весь цей розбрат, і рейвах, і ремство, і віки без голів'я вогонь, - хай він спалить усе це нікчемство, українського пекла вогонь!"                    Л. Костенко

Спакувала в валізу іще одну Осінь...

Спакувала в валізу іще одну осінь. Стало важче нести. Стало більше "було". Ще одна павутинка заплуталась в коси, Ще одна борозенка зорала чоло . У букетику "буде" поменшало квітів, У молитвах ранкових побільшало слів. Щиро дякую Богу за рОки прожиті, За щасливі хвилини і ночі без снів. А з-за обрію сонце надії виносить, Будуть вЕсни і літо, і квіти в саду. Ще не фініш, я просто іще одну осінь Спакувала в валізу і далі піду. Спакувала в валізу іще одну Осінь... О.Грейнер