Коли дерева в листі золотому, Хай не тривожить ранків сивина. Хай вечір кличе із доріг додому. А ти іди, повільно, та іди. З тобою осінь і вітри-буяни. Солодкі яблука і мовчазні сади. З тобою сонце і густі тумани. Коли заколе десь, то ти скривись. Коли заплаче хтось, то ти підтримай. Ти на порозі юності спинись. Ти лишень голосно дверми не гримай. Щоб не сполохать пташку золоту. Не потривожить батька й рідну неньку. Ти не зважай на холод і сльоту. Ти поцілуй бабусеньку стареньку. Ти притулись рукою до стіни. Відчуй тепло від маминої печі. Почуй крізь щем як шепчуть ясени Й кладуть тобі свою любов на плечі. А потім далі йди, набравшись сил. Твоя дорога ще така далека. Хай під ногами квітне дев"ясил. Хай в небі витанцьовує лелека. Хай осінь тобі сили додає, Зима народить мрії-сподівання. Хай вітер гладить руку, а не б"є. Хай сонце зійде і розбудить зрання. Автор - Г.Потопляк
Про життя, про жінок, і про мене, зокрема...