Перейти до основного вмісту

Публікації

Показано дописи з 2018

Ми стільки разом у житті зробили кроків, що над усе цінуємо ліризм...

Я осінь запрошу на кави філіжанку. Поставлю стіл у яблуневому саду. Накрию теплим пледом коліжанку, щоб не промерзла часом на біду... Шалено любимо яскравий романтизм. Ми стільки разом у житті зробили кроків, що над усе цінуємо ліризм... Ми ж бо ровесниці, подруги стільки років. Лора Янош@2016р . Сторінка автора на Фейсбуці: https://www.facebook.com/profile.php?id=100009253599457&hc_ref=ARQSHAKq8sJ0R0LScq5-9o1AzpSRnbWu4gK0npBUxn_nkM9wDHd1gz55Vsi8KO2ztYQ&fref=nf&__xts__[0]=68.ARCnc7G14VnPxhaFu4w7pC1w1xCB-mVayTJqlLuYzT4jdJTIDNY0CX_gw3kHpTD4OT6e0ALKTjKDC29AwAvtS4fTS3y109CbQMucxk8xoomZCj7dBH5u5ovP_7R_Qvwp3rpk7wUiGNy2WSQk2RiWENn2E7QyHaN5kUv4wvJw0c6SQ49epTNQzA&__tn__=CH-R

Осінь — у барвистому намисті. Як циганка — з бубоном в руці.

Художник - Старовойтова Н.В. Осінь — у барвистому намисті.  Як циганка — з бубоном в руці.  Поцілунок — чистий і вогнистий  на моїй зоставила щоці.  Не забуду: вчора в бубон била,  танцювала, дика і палка,  і, немов на картах, ворожила  на кленових зоряних листках. Я платив грошима їй немало,  потім серце вийняв — і віддав,  і вона мені тебе вгадала  так, як я того і забажав.  Де циганка? Де відьомські коси  у стрічках, квітках і дукачах?..  Так, тебе наворожила осінь  на кленових зоряних листках… Євген ГУЦАЛО

Але в душі щоденний урожай. Душа, хоч грішна, проситься до раю. О, Боже милостивий, не карай. Бо я щодня сама себе караю.

А що посієш, те колись пожнеш. А що промовиш - вилетить, як пташка. А що вчинив, то з тим ти і помреш. Несеш свій хрест, хоча нести так важко. Пожнеш і бурю, руйнівну грозу. Слова летять, як горобці у зграї. Ти зрониш гірку, мовчазну сльозу. Відчуєш спокій лише в ріднім краї. І твої вчинки, вічнії жнива, Снопами ляжуть, де зерно й полова. А твої гострі й лагідні слова - Це спокою й неспокою основа. І так живеш. Слова, як горобці. В житах ромин, волошка і метлиця. Дві зморшки заясніли на щоці. Ну а в душі і маки і липчиця. Ну а в душі щоденний урожай. Душа, хоч грішна, проситься до раю. О, Боже милостивий, не карай. Бо я щодня сама себе караю. Автор - Галина Потопляк. Профіль на ФБ  Galina Potoplyak https://www.facebook.com/profile.php?id=100005045595626&sk=wall&fref=gs&dti=200051983440910&hc_location=group_dialog

Іноді треба злетіти, щоб впасти. Іноді падають, щоб цінувати політ.

·  Люди трапляються без глибини, А бувають - без дна. Як би ти це перевірив, якби не пірнав? Як би знав? Люди бувають камінням, ламають хребти.  Та підставляєш їм спину, бо раптом і ти Каменем станеш для когось. Надгробним? Наріжним? Тим, що на серце лягає Чи в пазусі ріже? Тим, що жбурнуть у безвинного? Час розкидати. Тим, що зберуть і збудують алтар або хату? Тим, про який згодом будуть казати "скрижалі"? Як би ти це перевірив інакше? На жаль Чи на щастя. Іноді треба злетіти, щоб впасти. Іноді падають, щоб цінувати політ. В болю мільйони облич, та найбільше болить тим, хто здався. Люди бувають без світла, тепла, кольорів. Як би ти це перевірив, якби не горів? Якби не зігрів? Є люди-хащі і є люди-путь. Є люди-пам'ять і люди-забудь. Є люди-тиша і люди-слова. Як би ти знав це, якби не бував кожним із них в певний час, в певнім місці? Є люди-сонця, зірки, люди-місяці. люди із льоду, вогню, із води. Люди зі слави й ганьби. Кожен із них - то є

Стань моєю… лиш моєю половинкою!

Художник -  Л адо Тевдорадзе КОХАННЯ Захищу тебе від спеки – х м а р и н к о ю… Упаду на спраглу душу – д о щ и н к о ю… Заіскрюся в буйних травах – р о с и н к о ю… Загорюся у намисті – п е р л и н к о ю… Порятую згаслу ватру – ж а р и н к о ю… Загублюся в кучугурах – с н і ж и н к о ю… Щоб зігріти – стану в ковдрі в о р с и н к о ю… Засміюся – серед суму – с м і ш и н к о ю… Циферблат твій ощасливлю – х в и л и н к о ю… Доведу тебе до Храму – с т е ж и н к о ю… Зачеплюсь за твої вії – с л ь о з и н к о ю… Прихились до мого… серця – б и л и н к о ю… Стань моєю… лиш моєю половинкою! Василь Мошуренко ‎