Але в душі щоденний урожай. Душа, хоч грішна, проситься до раю. О, Боже милостивий, не карай. Бо я щодня сама себе караю.
А що посієш, те колись пожнеш.
А що промовиш - вилетить, як пташка.
А що вчинив, то з тим ти і помреш.
Несеш свій хрест, хоча нести так важко.
А що промовиш - вилетить, як пташка.
А що вчинив, то з тим ти і помреш.
Несеш свій хрест, хоча нести так важко.
Пожнеш і бурю, руйнівну грозу.
Слова летять, як горобці у зграї.
Ти зрониш гірку, мовчазну сльозу.
Відчуєш спокій лише в ріднім краї.
Слова летять, як горобці у зграї.
Ти зрониш гірку, мовчазну сльозу.
Відчуєш спокій лише в ріднім краї.
І твої вчинки, вічнії жнива,
Снопами ляжуть, де зерно й полова.
А твої гострі й лагідні слова -
Це спокою й неспокою основа.
Снопами ляжуть, де зерно й полова.
А твої гострі й лагідні слова -
Це спокою й неспокою основа.
І так живеш. Слова, як горобці.
В житах ромин, волошка і метлиця.
Дві зморшки заясніли на щоці.
Ну а в душі і маки і липчиця.
В житах ромин, волошка і метлиця.
Дві зморшки заясніли на щоці.
Ну а в душі і маки і липчиця.
Ну а в душі щоденний урожай.
Душа, хоч грішна, проситься до раю.
О, Боже милостивий, не карай.
Бо я щодня сама себе караю.
Душа, хоч грішна, проситься до раю.
О, Боже милостивий, не карай.
Бо я щодня сама себе караю.
Автор - Галина Потопляк.
Профіль на ФБ Galina Potoplyak
Коментарі
Дописати коментар