Перейти до основного вмісту

Публікації

Показано дописи з 2021

Впаде на білі мрії білий сніг... Вдягнуся я у магію жіночу...

Художниця - Ніно Чакветадзе (Грузія)   ВПАДЕ НА БІЛІ КРИЛА БІЛИЙ СНІГ.... Впаде на білі крила білий сніг.... І ангелом я стану так для тебе... А ти опісля пройдених доріг Не зможеш вже піти тоді від мене! Засніжить, замете усе любов... Я крила відкладу для відпочинку... І мовою найкращою із мов Тобі віддам я серця половинку! Впаде на білі мрії білий сніг... Вдягнуся я у магію жіночу... "Ну як ти так без мене жити міг?!" - Я солодко для тебе прошепочу! © Христина Кравчишин

Притча про глечик, який хотів допомогти

  Маленький полив"яний  глечик для води стояв на столі. У кутку кімнати на ліжку був хворий, який мучився ​​спрагою. "Пити! Пити ... " - щохвилини просив він. Але родичі пішли у справах, залишивши його одного. Благання хворого було таке жалібне, що навіть глечик не витримав. Він переповнився жалем і, докладаючи неймовірних зусиль, підкотився до ліжка хворого, зупинившись біля самої його руки. Хворий розплющив очі,  погляд його впав на глечик. Від цього видовища він здивувався і йому нібито полегшало. Зібравши всі свої сили, хворий підняв глечик і притиснув його до гарячих від жару губ, але тільки тут зрозумів, що глечик порожній! Останні сили хворий витратив на те, щоб жбурнути глечик у стіну. Той розлетівся на шматки глини. Порада.  Не будьте схожими на хворого - не перетворюйте у шматки глини тих, хто прагне допомогти. Навіть якщо ці спроби марні, оцініть гідно їхні зусилля.

Хай нас ніщо не лякає. Хай нам ніщо не болить...

  Ранок. Тринадцяте знову. Світле і темне число. День приміряє обнову. Коник - вуздечку й сідло. Пташка - літає, літає. Стелиться перший туман. Вже деревій відцвітає. Вже мохом вкрився паркан. Сонячно. Ще не похмуро. Ще не спіткала пітьма. Ще не накрила зажура І не торкнулась зима. Ще черевик без шнурівок. Ще в полі соняшник жнуть. Та незабаром корівок З поля в село поженуть. Та незабаром всі мухи Ляжуть в шпаринах спать. Жовті впадуть завірюхи Й будуть літать, літать. Ну а сьогодні хай сяє Ця неповторна мить. Хай нас ніщо не лякає. Хай нам ніщо не болить. Г.Потопляк. 2019.

Двори стоять у хуртовині айстр...

Двори стоять у хуртовині айстр. Яка рожева й синя хуртовина! Але чому я думаю про Вас? Я Вас давно забути вже повинна. Це так природно – відстані і час. Я вже забула. Не моя провина, – то музика нагадує про Вас, то раптом ця осіння хуртовина. Це так природно – музика і час, і Ваша скрізь присутність невловима. Двори стоять у хуртовині айстр. Яка сумна й красива хуртовина! Ліна Костенко

На все свій час. Та лиш не на любов. Вона одна керує цілим світом...

  На все свій час. Після снігів - весна Після грози - затишшя і покора. Вночі - безмежна всюди тиша. І вже не в моді бабина комора. І вже в минуле відійшли серпи. Давно забуті ступи й коромисла. Та й і сьогодні як нам без сапи. Та й і сьогодні райдуга нависла. І плаче пугач, і кричить сова. Літає пух з кульбаби золотої. Болить на дощ і вітер голова І спокій йде від проскурки святої. На все свій час. Та лиш не на любов. Вона одна керує цілим світом. Вона хвилює ріки, нерви, кров І пахне вічно полиновим цвітом. Любов живе в колисці, в молоці. У серці матері, і діда, і дитини. Вона сльозою ллється по лиці І червоніє кущиком калини. Народжується, плаче, жебонить. Торкається, хвилюється, світає. Любов і на дорозі може жить, Вона і без повітря не вмирає. Г.Потопляк. 2020

Притча для п"ятниці: Про мудрість, яка допомагає сприймати життя таким, яким воно є

  Ця історія трапилася в Китаї, у часи Лао-цзи. У селищі жив дуже бідний старець, але навіть монархи заздрили йому, бо у старого був прекрасний білий кінь. Царі пропонували за коня казкову ціну, але старець завжди відповідав відмовою. Одного ранку коня не виявилося в стайні. Зібралося все село, люди співчували: - Дурний старий. Ми знали, що одного разу коня вкрадуть. Краще було б продати його. Яке нещастя! Старий, сміючись, відповів: - Не поспішайте з висновками. Просто скажіть, що коня немає в стайні - це факт. Не знаю, нещастя це чи благословення, та й хто знає, що буде далі? Через пару тижнів кінь повернувся. Він не був вкрадений, просто вирвався на волю. І не просто повернувся, а привів із собою дюжину диких коней з лісу. Збіглися сусіди навперебій твердили: - Ти мав рацію, старий. Прости нас, нам невідомі шляхи Господні, але ти виявився більш прозорливий. Це не нещастя, це благословення. Старий усміхнувся: - Знову ви заходите занадто далеко. Просто скажіть, що кінь повернувся. Ніх

"Кричали ледарі: "Нам лідера! Хоч поганенького! Аби!"

З днем народження, вельмишановна пані Ліно!    "Кричали ледарі: "Нам лідера! Хоч поганенького! Аби!" На цю біду немає лікаря... Не дай Бог, бути лідером юрби! Шакали знову ошукали, тепер вони вже не шакали, тепер вони: то "за", то "проти", то шахраї, то патріоти. Доборолися! Добалакались! Досварилися, аж гримить! Україно, чи ти була колись незалежною хоч на мить: від кайданів, що волю сковують, від копит, що у душу б'ють, від чужих, що тебе скуповують, і своїх, що тебе продають?! Популяція! Нація! Маси! І сьогодні, і вчора, й колись українського пекла гримаси упеклися мені. Упеклись! Весь цей розбрат, і рейвах, і ремство, і віки без голів'я вогонь, - хай він спалить усе це нікчемство, українського пекла вогонь!"                    Л. Костенко

І вижити, і вистоять. Бо "разніца" велика... Різдво, Різдво, мій янголе, у Бога-Чоловіка

  Художник - Анна Корольова Ангелику, ангелику, розправ дитячі крила. Щоб світ набрався мудрості Ісуса і Ярила. Щоб люди не тривожились, щоб діти не тремтіли. Щоб пташечки веснянії сміятися хотіли. Ангелику, маляточко, тримай мене незримо. За пальчики, за рученьки надійно, невломимо. Навколо стільки холоду, пожеж і злої піни. Навколо аномалії. Заходь, заходь у сіни. Я відчиняю хвірточку і двері до господи. Заходь, неси до темряви промінчики свободи. І крихту миру, спокою. І мисочку узвару. І дітям, божим янголам, солодкого нектару. Прошу тебе, молю тебе і каюся, і каюся. І жити вірно, праведно я дуже намагаюся. І бачу зими з веснами. І чую грім із лайкою. І осінь свою пізнюю підв"язую я крайкою. Сьогодні час замислитись, час діяти, поститися. Сьогодні треба голосно до неба помолитися. І вижити, і вистоять. Бо "разніца" велика... Різдво, Різдво, мій янголе, у Бога-Чоловіка. Автор - Галина Потопляк, 2020.

Були колись зими. Весною бурульки. І діти сковзались як вилізли з люльки...

  Американський сучасний художник - Роберт Дункан Зима в забутті. Зима на картинці... І рік молодий нам приносив гостинці. І сніг у дворі, в саду, на загаті. І тепло і затишно в батьковій хаті. Бабусина хустка навхрест попідруки. І валянки биті носили онуки. І валянки шиті, і шуби з цегейки. Поглянеш на фото і думаєш - "фейки". А це все було. Давно? Та не дуже. Мороз десь за двадцять і вітер знай струже. І сніг то летить, а то крутить цигарку І лізе, і лізе в малесеньку шпарку. А діти на лижах. А діти з санками. А небо світає. А небо з димами. Трубою йде дим - до дюді і снігу. А котиться долом - то це на відлигу. І віник при вході. З фанери лопата Чекає на руки і мами, і тата. Бо снігу по пояс, бо криги півметра. Одягнеш кожуха, під нього ще й светра. Були колись зими. Весною бурульки. І діти сковзались як вилізли з люльки. І бабця ступити ногою боялась. А зимонька біла сміялась, сміялась. Автор - Галина Потопляк.