Перейти до основного вмісту

Притча для п"ятниці: Про мудрість, яка допомагає сприймати життя таким, яким воно є

 



Ця історія трапилася в Китаї, у часи Лао-цзи. У селищі жив дуже бідний старець, але навіть монархи заздрили йому, бо у старого був прекрасний білий кінь. Царі пропонували за коня казкову ціну, але старець завжди відповідав відмовою.
Одного ранку коня не виявилося в стайні. Зібралося все село, люди співчували:
- Дурний старий. Ми знали, що одного разу коня вкрадуть. Краще було б продати його. Яке нещастя!
Старий, сміючись, відповів:
- Не поспішайте з висновками. Просто скажіть, що коня немає в стайні - це факт. Не знаю, нещастя це чи благословення, та й хто знає, що буде далі?
Через пару тижнів кінь повернувся. Він не був вкрадений, просто вирвався на волю. І не просто повернувся, а привів із собою дюжину диких коней з лісу.
Збіглися сусіди навперебій твердили:
- Ти мав рацію, старий. Прости нас, нам невідомі шляхи Господні, але ти виявився більш прозорливий. Це не нещастя, це благословення.
Старий усміхнувся:
- Знову ви заходите занадто далеко. Просто скажіть, що кінь повернувся. Ніхто не знає, що станеться завтра.
Цього разу люди вже не говорили багато, але в душі кожен вважав, що старий помиляється. Адже прийшло цілих дванадцять коней!
Син старця став об'їжджати диких коней, і сталося так, що один із них його скинув. Юнак зламав обидві ноги. Знову зібралися люди і стали пліткувати.
Вони говорили:
- Ти знову виявився правий! Це нещастя. Твій єдиний син зламав ноги, але ж він твоя опора на старості років. Тепер ти бідніший, ніж був.
Старий відповідав:
- І знову ви пустилися в міркування. Не заходьте далеко. Скажіть просто, що мій син зламав ноги. Ніхто не знає, біда це чи удача. Життя - лише низка подій, і майбутнє невідоме.
Сталося так, що через кілька днів після цього країна почала війну і всі молоді чоловіки були мобілізовані. Залишився тільки син старого, що став калікою. Всі стогнали в очікуванні битви, усвідомлюючи, що більшість юнаків ніколи не повернутися додому. Люди прийшли до старого, нарікаючи:
- Ти знову правий, старче, це було благословення. Хоча твій син і покалічений, він все ж з тобою. А наші сини пішли назавжди.
Старий знову сказав:
- Ви знову судите. Ніхто не знає. Скажіть тільки, що ваших дітей взяли в армію, а мій син залишився вдома.
Не оцінюйте події свого життя, і одного разу ви усвідомите, що все прекрасно.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Спакувала в валізу іще одну Осінь...

Спакувала в валізу іще одну осінь. Стало важче нести. Стало більше "було". Ще одна павутинка заплуталась в коси, Ще одна борозенка зорала чоло . У букетику "буде" поменшало квітів, У молитвах ранкових побільшало слів. Щиро дякую Богу за рОки прожиті, За щасливі хвилини і ночі без снів. А з-за обрію сонце надії виносить, Будуть вЕсни і літо, і квіти в саду. Ще не фініш, я просто іще одну осінь Спакувала в валізу і далі піду. Спакувала в валізу іще одну Осінь... О.Грейнер

Я налию у горнятко щастя...

Я налию у горнятко - ЩАСТЯ Зранку, коли сонечко зійде. Розпалю із доброти багаття, Нехай в дім, тихесенько зайде. Намалюю на листочку - ВІРНІСТЬ, Коли день постукає в вікно. Прожену всю злобу, підлість І спряду з любові волокно. Заплету із ніжності, товстезну косу Коли вечір підморгне мені. І в холодних волошкових росах, Простелю, всі поцілунки запашні. Заспіваю із турботи - колискову, Коли ніченька до мене прилетить. І складу букет із почуттів бузкових, Нехай в мене на столі стоїть. Подарую потім, по частинці, Коли ранок, знов прийде Запакую кожному в торбинці, Нехай теж в горнятко покладе.                                                      © Аліна Войтенко

Альберт Эйнштейн - великий аутист

В науке немало ярких ученых, которые вплотную подошли к аутизму, не переступив грань патологии, - Ньютон, Эйнштейн, Дарвин, Больцман, Планк, Менделеев, Карно, Эренфест, Шредингер и многие другие. Эйнштейн в детском возрасте держался вне сверстников. До 7 лет до навязчивости повторял одни и те же предложения. Однако он всю жизнь сохранял благоговейное удивление, испытанное им в 5-летнем возрасте от компаса и в 12-летнем - от геометрии. Не мог вписаться в каноны обучения и карьеры. Ненавидел зубрежку и в 15 лет выбыл из школы. Политехнический институт закончил, но вызвал такую враждебность профессоров, что научную работу в нем продолжить не смог. Только через 2 года нашел постоянную работу. К науке она отношения не имела - патентное бюро в Берне. Именно там чиновник выполнил работы по специальной теории относительности. На протяжении всей жизни Эйнштейн не умел обеспечивать себе средства к существованию общепринятым путем. Для аутичных личностей это не редкость. Совершенно н