Кава для панянок від Катерини

  Я дякую Богу за ще одну осінь, За стрічку сріблясту в моєму волоссі, За стоптані туфлі, за зношені плАття, За жменьку золи із кохання багаття. За вЕсну, що вже недосяжно- далека, За літо, що в вирій поніс вже лелека, За душу, якій ще не віриться й досі, Що вогники айстр вже запалюють осінь. Змолочене жито вже й зібрана гречка, Хитається буднів похмурих вервечка. Між тиском і кавою йде суперечка, А у косметичці - рецепти й аптечка. На пару з безсонням частішають ночі І без причини - заплакані очі, Уже не зозуля - сорока скрекоче, А вперта душа в осінь вірить не хоче. А вперта душа заблукала у літі, Де спів солов'я і веселка в блакиті, Де щастя п'янке й міцно з'єднані руки, Де серце не знає ще болю розлуки. Блукає душа моя в юності й досі. Гукаю - крик губиться в різноголоссі... З сріблястою стрічкою смутку в волоссі Іду зустрічати життя свого Осінь... ХолОдить роса ноги стомлені, босі. Я дякую Богу...За Літо...За Осінь... О. Грейнер Савич