Осіння жінка, скільки в ній тепла. І скільки мудрості в очах, думках і діях. Її весна давно вже відцвіла. Попереду зима у сніговіях. Осіння жінка в шалі до колін. В картатому пальті із кашеміру. На пальчику в перстенику рубін, А навкруги повітря з еліксиру. Бо це вже осінь, це її пора. Усе вона посіяла й зібрала. Вже виросла шовковая трава, Уже вона й під вишнею зів'яла. А жінка йде, а вітер дме в лице. А кроки вже не ті, хода повільна. А осінь пише долю олівцем І тисне серденько сорочечка натільна. І погляд ловить фальш і пустоту. Раніше фальш вона не помічала. І бачить стежку в зими золоту - Такої теж вона ще не топтала. Осіння жінка. Скільки в ній життя. Історій про кохання, дружбу й зраду. Попереду все більше каяття. А сто гріхів - вони уже позаду. Г. Потопляк.
Про життя, про жінок, і про мене, зокрема...