Осіння жінка, скільки в ній тепла.
І скільки мудрості в очах, думках і діях.
Її весна давно вже відцвіла.
Попереду зима у сніговіях.
В картатому пальті із кашеміру.
На пальчику в перстенику рубін,
А навкруги повітря з еліксиру.
Бо це вже осінь, це її пора.
Усе вона посіяла й зібрала.
Вже виросла шовковая трава,
Уже вона й під вишнею зів'яла.
А жінка йде, а вітер дме в лице.
А кроки вже не ті, хода повільна.
А осінь пише долю олівцем
І тисне серденько сорочечка натільна.
І погляд ловить фальш і пустоту.
Раніше фальш вона не помічала.
І бачить стежку в зими золоту -
Такої теж вона ще не топтала.
Осіння жінка. Скільки в ній життя.
Історій про кохання, дружбу й зраду.
Попереду все більше каяття.
А сто гріхів - вони уже позаду.
Г. Потопляк.
Коментарі
Дописати коментар