Розділяй мене наче аркуші улюбленої книги, Наповнюй новим змістом та сюжетами, Створюй з мене вогні і криги, Накладай на будь-які втрати вето... Тільки не йди, не губись, не минай Серед вулиць і замерзлих домів, Бо прогавиш мій щойно зачатий рай, Який є десь у затінку чужих снів. Тільки ти так само вір і мовчи про це. І нікому нічого не смій пояснювати, Бо почнеш - та світ тебе розтовче! Бо ти лише краплина в маслі, Бо ти лише піщинка серед дюн... Якщо задуматись, то стає аж смішно, І проступає якийсь такий світлий сум. Ти лиш краплинка, але найважливіша.. Звичайна собі мить. Звичайна хата з комином. На росах і дощах настояний бузок. Оця реальна мить вже завтра буде спомином, а післязавтра - казкою казок. А через півжиття, коли ти вже здорожений, ця нереальна мить - як сон серед садів! Ця тиша, це вікно, цей погляд заворожений, і навіть той їжак, що в листі шарудів. Ліна Костенко
Про життя, про жінок, і про мене, зокрема...