Кава для панянок від Катерини

  Поспішає літо..Як і все життя… Час немов крізь сито все пересіва… Добре і погане…Радісне …Сумне.. Все минулим стане…Грішне і святе… Поспішає літо, ніби навмання … Всі дороги в осінь …Колеться стерня… І не зупинити часу, а ні мить… І болюче надто…Не переболить… Поспішає літо .. Хмуриться….Дощі… Не збулось багато…А могло б «Якби..»… Та війна жорстока…Люта ..Підла…Зла… Осінь близько-близько….А в душі зима….   11.08.2023                 Автор: Лариса Юсковець

  Шипшина важко віддає плоди. Вона людей хапає за рукава. Вона кричить:  – Людино, підожди! О, підожди, людино, будь ласкава. Не всі, не всі, хоч ягідку облиш! Одна пташина так мене просила! Я ж тут для всіх, а не для тебе лиш. І просто осінь щоб була красива. Ліна Костенко

  Сьогодні осінь Увійшла в село. Труснула у травицю Яблук з грушками, Туманом Ранку сповила чоло І усміхнулась Сонячно й натруджено. Пробігло літо, Ніби й не було. Вже ластівки Збираються у вирій. Нехай ця осінь Буде на добро, Нехай нарешті, Дні прийдуть щасливі. Ми прожили Такий буремний рік: Він нас змінив – Колишніми не стати! Минають дні, Колись минуть роки, Та серце завжди Буде пам'ятати Все, що спізнали: Кривду і любов... І нам уже Ніколи не забути: Міста скалічені, Ув'язнений АЗОВ І той страшний, Кривавий місяць Лютий. © Світлана Перч

  Ранок. Тринадцяте знову. Світле і темне число. День приміряє обнову. Коник - вуздечку й сідло. Пташка - літає, літає. Стелиться перший туман. Вже деревій відцвітає. Вже мохом вкрився паркан. Сонячно. Ще не похмуро. Ще не спіткала пітьма. Ще не накрила зажура І не торкнулась зима. Ще черевик без шнурівок. Ще в полі соняшник жнуть. Та незабаром корівок З поля в село поженуть. Та незабаром всі мухи Ляжуть в шпаринах спать. Жовті впадуть завірюхи Й будуть літать, літать. Ну а сьогодні хай сяє Ця неповторна мить. Хай нас ніщо не лякає. Хай нам ніщо не болить. Г.Потопляк. 2019.

Каштанове листя осіннє – Прозоре й сумне… Мов золота чистого краплі Од сонця лишились… А нині – вже вечір… Темніє… Сніжком сипоне – І золото згасне… І стане коричневим пилом. О Мить… Зупинися… Ти в серці моєму тепер Мов фото на пам’ять: Ліхтар, що підсвічує Осінь… Безжально-коротке життя – Хтось незримо помер… То – золото серця блищить У каштанових косах.    © Вікторія Івченко м. Київ, жовтень, 2016 р.

Осінь, панство, осінь... Пробуйте на дотик... Оцініть на вигляд легкість позолоти... А зірок у ріках, як ікри у нерест. Осінь, панство, осінь... Цей опалий шел ест... Ці самотні звуки у мотиві скрипки, Концертує вечір у люстерку шибки... А вітри-вітриська просто баламути... Дощ, неначе Гамлет - бути чи не бути? І вина, як дива хтось налив у грона... Як шматочок сиру - місяць... Ніч - ворона... Осінь, як лисиця вибігла із байки... Дим на ворожіння у мольфара з файки, Сном по золотому вишите убранство.... Осінь... Просто осінь... Не чекали, панство?   Богдан Томенчук

Я осінь запрошу на кави філіжанку. Поставлю стіл у яблуневому саду. Накрию теплим пледом коліжанку, щоб не промерзла часом на біду... Шалено любимо яскравий романтизм. Ми стільки разом у житті зробили кроків, що над усе цінуємо ліризм... Ми ж бо ровесниці, подруги стільки років. Лора Янош@2016р . Сторінка автора на Фейсбуці: https://www.facebook.com/profile.php?id=100009253599457&hc_ref=ARQSHAKq8sJ0R0LScq5-9o1AzpSRnbWu4gK0npBUxn_nkM9wDHd1gz55Vsi8KO2ztYQ&fref=nf&__xts__[0]=68.ARCnc7G14VnPxhaFu4w7pC1w1xCB-mVayTJqlLuYzT4jdJTIDNY0CX_gw3kHpTD4OT6e0ALKTjKDC29AwAvtS4fTS3y109CbQMucxk8xoomZCj7dBH5u5ovP_7R_Qvwp3rpk7wUiGNy2WSQk2RiWENn2E7QyHaN5kUv4wvJw0c6SQ49epTNQzA&__tn__=CH-R