Кава для панянок від Катерини

  Прицокало, прибилось, притекло, Припало, пригорнулось, причинилось, Заплакало і — никма утекло Чорняве полум’я з печальними очима. До телефону — він його не бачив. Хоч телефон — сюди-туди: нема! А ніч, а дощ, а град по ринвах скаче, І груша з грушами прибилась до вікна. Прицокало, прибилось, прилюбилось… Узяв у голову, чи, може, так — приснилось! Чорняве полум’я, чорняву ту завію Узяв у душу, як блакитний сон. А чути плач — то плаче телефон, Просунувши у ніч свою холодну шию. 1965,  Микола Вінграновський