Перейти до основного вмісту

Публікації

О Мить… Зупинися… Ти в серці моєму тепер, мов фото на пам’ять

Каштанове листя осіннє – Прозоре й сумне… Мов золота чистого краплі Од сонця лишились… А нині – вже вечір… Темніє… Сніжком сипоне – І золото згасне… І стане коричневим пилом. О Мить… Зупинися… Ти в серці моєму тепер Мов фото на пам’ять: Ліхтар, що підсвічує Осінь… Безжально-коротке життя – Хтось незримо помер… То – золото серця блищить У каштанових косах.    © Вікторія Івченко м. Київ, жовтень, 2016 р.
Останні публікації

На могилі тата й мами натрусити рути, на могилі брата - просто помовчати...

Чорні тюльпани - улюблені квіти мого татуся... ПОМИНАЛЬНИЙ Спочивайте з миром. Спочивайте з Богом. Там, де ви, затишно. Тут, де ми, вітри. В нас тривога всілась прямо за порогом. Степінь пандемії множиться на три. Осінь серце гріє, видалась погожа. Жовтень залишає золоті ліси. Відцвіли і мальви, відцвіла і рожа. І не чути поруч пташок голоси. Спочивайте, рідні. Час вас пом"янути. І принести свічку - Божу благодать. На могилі тата натрусити рути. На могилі мами - просто помовчать. В пам"яті картини щастя поруч з вами. Радості і тиші, музики й пісень. Ну а нині осінь з щирими сльозами. І ось цей самотній поминальний день. Спочивайте, рідні. За усе пробачте І молитву щиру знову й знов прийміть. Ви, дощі косії, під хрестом поплачте, Ви, вітри колючі, в ніженьки впадіть. Г.Потопляк.

Осінь, панство, осінь... Пробуйте на дотик...

Осінь, панство, осінь... Пробуйте на дотик... Оцініть на вигляд легкість позолоти... А зірок у ріках, як ікри у нерест. Осінь, панство, осінь... Цей опалий шел ест... Ці самотні звуки у мотиві скрипки, Концертує вечір у люстерку шибки... А вітри-вітриська просто баламути... Дощ, неначе Гамлет - бути чи не бути? І вина, як дива хтось налив у грона... Як шматочок сиру - місяць... Ніч - ворона... Осінь, як лисиця вибігла із байки... Дим на ворожіння у мольфара з файки, Сном по золотому вишите убранство.... Осінь... Просто осінь... Не чекали, панство?   Богдан Томенчук

Коли позаду вже твоя весна...

Коли дерева в листі золотому, Хай не тривожить ранків сивина. Хай вечір кличе із доріг додому. А ти іди, повільно, та іди. З тобою осінь і вітри-буяни. Солодкі яблука і мовчазні сади. З тобою сонце і густі тумани. Коли заколе десь, то ти скривись. Коли заплаче хтось, то ти підтримай. Ти на порозі юності спинись. Ти лишень голосно дверми не гримай. Щоб не сполохать пташку золоту. Не потривожить батька й рідну неньку. Ти не зважай на холод і сльоту. Ти поцілуй бабусеньку стареньку. Ти притулись рукою до стіни. Відчуй тепло від маминої печі. Почуй крізь щем як шепчуть ясени Й кладуть тобі свою любов на плечі. А потім далі йди, набравшись сил. Твоя дорога ще така далека. Хай під ногами квітне дев"ясил. Хай в небі витанцьовує лелека. Хай осінь тобі сили додає, Зима народить мрії-сподівання. Хай вітер гладить руку, а не б"є. Хай сонце зійде і розбудить зрання. Автор - Г.Потопляк

І осінь близько. Осінь вже зі мною...

  Душа не спить і тіло не дрімає. Холодна хвиля з півночі іде. А літо вже в куточку спочиває. І скоро горобина обпаде. Обтруситься, обсиплеться та й вклякне На грядці перезріла лобода. І небо голубе поволі зблякне. І потемніє у ріці вода. Душа не спить, ще виспиться зимою. Ще буде тишу віником будить. І осінь близько. Осінь вже зі мною. Ось чуєш як світанок холодить. Як падає роса на жовті квіти. Туман повзе, ховається в полин. Готуються іти до школи діти. Та чи ж підуть, коли ще карантин. Промчало літо і не оглянулось. Як день один, як подих, тепла мить. Зробило фото, з нього посміхнулось. І вже бадилля в борознах димить. І вже Пречиста скоро, вже Успіння. Життя, як птах, снує туди-сюди. Вже сиплеться із маківки насіння. Вже мало предосінньої води. Душа не спить. Вона ж бо є невтомна. Страждає, вірить, любить. Бо ж свята. І вже кропива не пече дводомна. І вже в повітрі зріє гіркота. Автор - Галина Потопляк.

Минають дні, минають і свята. І молодість все далі, і все далі...

Подруженьки, які наші літа?!  Поспішно літо тисне на педалі. Минають дні, минають і свята. І молодість все далі, і все далі.  А ми ось тут, на перехресті жнив.  На роздоріжжі радості і болю.  Хтось поруч є, а хтось і не дожив.  Недолюбив, ненакупався вволю.  А ми ось тут із мріями й жалЕм.  Із болями, що оселились в серці.  У кожного з нас дюжина проблем.  У кожного до щастя свої дверці.  Але в нас спільні небо і поля.  Війна на сході, covid -19.  Наша столиця, батьківська земля.  Підкова на стіні й число тринадцять.  І Новий рік, і Паска, і Різдво.  Подруженьки, ми немовлята світу.  Ми носимо матусеньки шитво І пам"ятаємо накази Заповіту.  І наші сльози - відблиски душі.  І наші мрії - на ногах до смерті.  Подруженьки, ми рідні, не чужі.  Зустрілись у фейсбучній круговерті.  Автор - Галина Потопляк

Замайоріло літо пишно і яскраво

Замайоріло літо пишно і яскраво: Стрункі майори в різнокольорових сорочках Стоять між інших квітів гордо й величаво, А неба полотно в хмаринках, ніби в латочках. Тепло розхлюпує липневий ранок щедро, В повітрі запах липи ніжний й крапельку хмільний. А ще — неначе в ступочці мигдаль розтерто, То запах абрикос, як мед, солодкий і терпкий. У липні сталась наша зустріч. Пам’ятаєш? Зірки з цікавістю всю ніч дивилися на нас. Пройшли роки... Можливо, в сон мій завітаєш? Чарівну ніч удвох до ранку вип’ємо ще раз. Автор - Ольга Радченко