Кава для панянок від Катерини

  Сьогодні осінь Увійшла в село. Труснула у травицю Яблук з грушками, Туманом Ранку сповила чоло І усміхнулась Сонячно й натруджено. Пробігло літо, Ніби й не було. Вже ластівки Збираються у вирій. Нехай ця осінь Буде на добро, Нехай нарешті, Дні прийдуть щасливі. Ми прожили Такий буремний рік: Він нас змінив – Колишніми не стати! Минають дні, Колись минуть роки, Та серце завжди Буде пам'ятати Все, що спізнали: Кривду і любов... І нам уже Ніколи не забути: Міста скалічені, Ув'язнений АЗОВ І той страшний, Кривавий місяць Лютий. © Світлана Перч

  Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить. Бляшаний звук води, веселих крапель кроки. Ще мить, ще мить, ще тільки мить і мить, і раптом озирнусь, а це вже роки й роки! А це уже віки. Ніхто уже й не зна, в туманностях душі, чи може, Андромеди - я в мантіях дощу, прозора, як скляна, приходжу до живих і згадую про мертвих. Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю. Він добре вам зіграв колись мою присутність. Я дерево, я сніг, я все що я люблю. І може, це і є моя найвища сутність. Ліна Костенко.

  Автор ілюстрації - Lisa Aisato Я плачу, не тому що я слабка. Боюся, не тому що мені страшно. Пекельно розривається душа Від того, як тоді було прекрасно. Від того, як чудово зацвів сад, А я не можу цьому порадіти. Цей світ завмер, три місяці назад, А в лютому ж не можуть цвісти квіти. Мій мужній воїн, я біля ікон, Сльоза з очей давно не висихає, Але я знаю, що з тобою Бог І він тебе від куль оберігає. Я ангелів прошу, летіть на схід, Мене тут не потрібно захищати. Молю, щоб Бог ваше життя зберіг, А нас навчив любити та прощати. Цей біль мине, ти просто щиро вір, Бо все в житті по вірі нам дається. Автор - Христина Сливчук

80 приголомшливих пейзажів олійними фарбами від сучасної американської художниці імпресіоністки Ерін Хенсон ( Erin Hanson) Ти це не твій вік Не розмір одягу, якій ти носиш, Не твоя вага Чи колір твого волосся Ти не твоє ім'я, Або ямочки на твоїх щоках, Ти це всі книги, які читаєш, І всі слова, які говориш, Ти це осиплість твого ранкового голосу, І посмішки, які ти намагаєшся приховати, Ти дзвінкість твого сміху, І кожна твоя сльозинка, Ти це пісні, які так голосно співаєш, Наодинці, Всі місця, де колись була, І те місце, що ти називаєш домом, Ти те, у що віриш, І люди, яких ти любиш, Ти фотографії які зберігаєш, І майбутнє, про яке ти мрієш, Ти створена з такої краси, Але, здається, ти забула про це, Коли вирішила, що ти це ті фальшиві «ні», Якими ти не є. Автор -   Ерін Хенсон Переклад - Maria Grishko

Ілюстратор - Вікторія Проців (м. Львів) Лежать сніги. Я виглядаю весну. Вона десь там, де змерзли солов'ї. Вона іде... І я тоді воскресну. Я жду її. А може, не її. Я жду себе. Не знаю, чи діждуся, бо це ж не я в ці тоскні вечори! Соснові плечі вивірка обтрусить, стрічати весну вийдуть явори. Вона іде - півнеба над плечима. І я іду - проз мертвий живопліт. У вікон призьби тануть під очима. Сидить на призьбі гофманівський кіт. #Ліна_Костенко

Художниця - Ніно Чакветадзе (Грузія)   ВПАДЕ НА БІЛІ КРИЛА БІЛИЙ СНІГ.... Впаде на білі крила білий сніг.... І ангелом я стану так для тебе... А ти опісля пройдених доріг Не зможеш вже піти тоді від мене! Засніжить, замете усе любов... Я крила відкладу для відпочинку... І мовою найкращою із мов Тобі віддам я серця половинку! Впаде на білі мрії білий сніг... Вдягнуся я у магію жіночу... "Ну як ти так без мене жити міг?!" - Я солодко для тебе прошепочу! © Христина Кравчишин