Минають дні, минають і свята. І молодість все далі, і все далі...

Подруженьки, які наші літа?! 
Поспішно літо тисне на педалі.
Минають дні, минають і свята.
І молодість все далі, і все далі. 
А ми ось тут, на перехресті жнив. 
На роздоріжжі радості і болю. 
Хтось поруч є, а хтось і не дожив. 
Недолюбив, ненакупався вволю. 
А ми ось тут із мріями й жалЕм. 
Із болями, що оселились в серці. 
У кожного з нас дюжина проблем. 
У кожного до щастя свої дверці. 
Але в нас спільні небо і поля. 
Війна на сході, covid -19. 
Наша столиця, батьківська земля. 
Підкова на стіні й число тринадцять. 
І Новий рік, і Паска, і Різдво. 
Подруженьки, ми немовлята світу. 
Ми носимо матусеньки шитво
І пам"ятаємо накази Заповіту. 
І наші сльози - відблиски душі. 
І наші мрії - на ногах до смерті. 
Подруженьки, ми рідні, не чужі. 
Зустрілись у фейсбучній круговерті. 

Автор - Галина Потопляк

Замайоріло літо пишно і яскраво

Замайоріло літо пишно і яскраво:

Стрункі майори в різнокольорових сорочках
Стоять між інших квітів гордо й величаво,
А неба полотно в хмаринках, ніби в латочках.
Тепло розхлюпує липневий ранок щедро,
В повітрі запах липи ніжний й крапельку хмільний.
А ще — неначе в ступочці мигдаль розтерто,
То запах абрикос, як мед, солодкий і терпкий.

У липні сталась наша зустріч. Пам’ятаєш?
Зірки з цікавістю всю ніч дивилися на нас.
Пройшли роки... Можливо, в сон мій завітаєш?
Чарівну ніч удвох до ранку вип’ємо ще раз.

Автор - Ольга Радченко

Не час минає, а минаєм ми. А ми минаєм…ми минаєм…так-то…

Автор  Lisa Aisato

Нехай підождуть невідкладні справи.

Я надивлюсь на сонце і на трави.
Наговорюся з добрими людьми.
Не час минає, а минаєм ми.
А ми минаєм…ми минаєм…так-то…
А час – це тільки відбивання такту.
Тік – так, тік – так…і в цьому вся трагічність.
Час – не хвилини, час – віки і вічність.
А день, і ніч, і звечора до рання –
це тільки віхи цього проминання.
Це тільки мить, уривочок, фрагмент.
Остання нота ще бринить в повітрі, –
дивися: Час, великий диригент,
перевертає ноти на пюпітрі.

#ЛінаКостенко

Жінки жасминні й полинові, розкішні, наче літній грім..

Жінки щасливі і нещасні,
Жінки жагучі, як вогонь,
Святі, гріховні і прекрасні,
З пестливим доторком долонь,
Із відчайдушною жагою,
З глибоким світлом таїни,
З бажанням зранити й загоїти
І не позбутися вини,
Що все не так, не так, як хочеться.
Все менше лицарства й добра,
І серцю вільно не пророчиться,
Коли іде нечесна гра.
Жінки жасминні й полинові,
Розкішні, наче літній грім,
В сльозах, в стражданнях і в любові –
Що вас тримає в світі цім?
Жінки у парі і без пари,
Приручені і перелітні,
Оті, самотністю покарані,
Оті, що в дзеркалах розквітлі.
Стаєте хижі, мов орлиці,
Щоб зберегти від горя дім,
І прокидаєтесь, як сниться
Дитячий плач у світі цім.
 

Марія ЛЮДКЕВИЧ

Я налию у горнятко щастя...

Я налию у горнятко - ЩАСТЯ

Зранку, коли сонечко зійде.Розпалю із доброти багаття,Нехай в дім, тихесенько зайде.Намалюю на листочку - ВІРНІСТЬ,Коли день постукає в вікно.Прожену всю злобу, підлістьІ спряду з любові волокно.Заплету із ніжності, товстезну косуКоли вечір підморгне мені.І в холодних волошкових росах,Простелю, всі поцілунки запашні.Заспіваю із турботи - колискову,Коли ніченька до мене прилетить.І складу букет із почуттів бузкових,Нехай в мене на столі стоїть.Подарую потім, по частинці,Коли ранок, знов прийдеЗапакую кожному в торбинці,Нехай теж в горнятко покладе.                                                     © Аліна Войтенко

Спакувала в валізу іще одну Осінь...

Спакувала в валізу іще одну осінь.

Стало важче нести. Стало більше "було".

Ще одна павутинка заплуталась в коси,

Ще одна борозенка зорала чоло.

У букетику "буде" поменшало квітів,

У молитвах ранкових побільшало слів.

Щиро дякую Богу за рОки прожиті,

За щасливі хвилини і ночі без снів.

А з-за обрію сонце надії виносить,

Будуть вЕсни і літо, і квіти в саду.

Ще не фініш, я просто іще одну осінь

Спакувала в валізу і далі піду.

Спакувала в валізу іще одну Осінь...

О.Грейнер

Сховаю цей Богом сотворений витвір у скриньку своєї душі...

НАТХНЕННО-ПРИМХЛИВА

Ця осінь сьогодні натхненно-примхлива,
Їй вітер шепоче звабливі слова.
Я вкотре милуюсь народженням дива.
Ця осінь сьогодні жива.

Ця осінь сьогодні окрилена й вільна,
А вітер для неї, мов бажаний гість.
"Мабуть, я від щастя здаюсь божевільна!", -
Так осінь мені відповість.

Ця осінь розкішна і лагідний вітер
Насправді такі і далекі, й чужі.
Сховаю цей Богом сотворений витвір
У скриньку своєї душі.

© Христина Кравчишин