Перейти до основного вмісту

Публікації

Хай нас ніщо не лякає. Хай нам ніщо не болить...

  Ранок. Тринадцяте знову. Світле і темне число. День приміряє обнову. Коник - вуздечку й сідло. Пташка - літає, літає. Стелиться перший туман. Вже деревій відцвітає. Вже мохом вкрився паркан. Сонячно. Ще не похмуро. Ще не спіткала пітьма. Ще не накрила зажура І не торкнулась зима. Ще черевик без шнурівок. Ще в полі соняшник жнуть. Та незабаром корівок З поля в село поженуть. Та незабаром всі мухи Ляжуть в шпаринах спать. Жовті впадуть завірюхи Й будуть літать, літать. Ну а сьогодні хай сяє Ця неповторна мить. Хай нас ніщо не лякає. Хай нам ніщо не болить. Г.Потопляк. 2019.
Останні дописи

Двори стоять у хуртовині айстр...

Двори стоять у хуртовині айстр. Яка рожева й синя хуртовина! Але чому я думаю про Вас? Я Вас давно забути вже повинна. Це так природно – відстані і час. Я вже забула. Не моя провина, – то музика нагадує про Вас, то раптом ця осіння хуртовина. Це так природно – музика і час, і Ваша скрізь присутність невловима. Двори стоять у хуртовині айстр. Яка сумна й красива хуртовина! Ліна Костенко

На все свій час. Та лиш не на любов. Вона одна керує цілим світом...

  На все свій час. Після снігів - весна Після грози - затишшя і покора. Вночі - безмежна всюди тиша. І вже не в моді бабина комора. І вже в минуле відійшли серпи. Давно забуті ступи й коромисла. Та й і сьогодні як нам без сапи. Та й і сьогодні райдуга нависла. І плаче пугач, і кричить сова. Літає пух з кульбаби золотої. Болить на дощ і вітер голова І спокій йде від проскурки святої. На все свій час. Та лиш не на любов. Вона одна керує цілим світом. Вона хвилює ріки, нерви, кров І пахне вічно полиновим цвітом. Любов живе в колисці, в молоці. У серці матері, і діда, і дитини. Вона сльозою ллється по лиці І червоніє кущиком калини. Народжується, плаче, жебонить. Торкається, хвилюється, світає. Любов і на дорозі може жить, Вона і без повітря не вмирає. Г.Потопляк. 2020

Притча для п"ятниці: Про мудрість, яка допомагає сприймати життя таким, яким воно є

  Ця історія трапилася в Китаї, у часи Лао-цзи. У селищі жив дуже бідний старець, але навіть монархи заздрили йому, бо у старого був прекрасний білий кінь. Царі пропонували за коня казкову ціну, але старець завжди відповідав відмовою. Одного ранку коня не виявилося в стайні. Зібралося все село, люди співчували: - Дурний старий. Ми знали, що одного разу коня вкрадуть. Краще було б продати його. Яке нещастя! Старий, сміючись, відповів: - Не поспішайте з висновками. Просто скажіть, що коня немає в стайні - це факт. Не знаю, нещастя це чи благословення, та й хто знає, що буде далі? Через пару тижнів кінь повернувся. Він не був вкрадений, просто вирвався на волю. І не просто повернувся, а привів із собою дюжину диких коней з лісу. Збіглися сусіди навперебій твердили: - Ти мав рацію, старий. Прости нас, нам невідомі шляхи Господні, але ти виявився більш прозорливий. Це не нещастя, це благословення. Старий усміхнувся: - Знову ви заходите занадто далеко. Просто скажіть, що кінь повернувся. Ніх

"Кричали ледарі: "Нам лідера! Хоч поганенького! Аби!"

З днем народження, вельмишановна пані Ліно!    "Кричали ледарі: "Нам лідера! Хоч поганенького! Аби!" На цю біду немає лікаря... Не дай Бог, бути лідером юрби! Шакали знову ошукали, тепер вони вже не шакали, тепер вони: то "за", то "проти", то шахраї, то патріоти. Доборолися! Добалакались! Досварилися, аж гримить! Україно, чи ти була колись незалежною хоч на мить: від кайданів, що волю сковують, від копит, що у душу б'ють, від чужих, що тебе скуповують, і своїх, що тебе продають?! Популяція! Нація! Маси! І сьогодні, і вчора, й колись українського пекла гримаси упеклися мені. Упеклись! Весь цей розбрат, і рейвах, і ремство, і віки без голів'я вогонь, - хай він спалить усе це нікчемство, українського пекла вогонь!"                    Л. Костенко

І вижити, і вистоять. Бо "разніца" велика... Різдво, Різдво, мій янголе, у Бога-Чоловіка

  Художник - Анна Корольова Ангелику, ангелику, розправ дитячі крила. Щоб світ набрався мудрості Ісуса і Ярила. Щоб люди не тривожились, щоб діти не тремтіли. Щоб пташечки веснянії сміятися хотіли. Ангелику, маляточко, тримай мене незримо. За пальчики, за рученьки надійно, невломимо. Навколо стільки холоду, пожеж і злої піни. Навколо аномалії. Заходь, заходь у сіни. Я відчиняю хвірточку і двері до господи. Заходь, неси до темряви промінчики свободи. І крихту миру, спокою. І мисочку узвару. І дітям, божим янголам, солодкого нектару. Прошу тебе, молю тебе і каюся, і каюся. І жити вірно, праведно я дуже намагаюся. І бачу зими з веснами. І чую грім із лайкою. І осінь свою пізнюю підв"язую я крайкою. Сьогодні час замислитись, час діяти, поститися. Сьогодні треба голосно до неба помолитися. І вижити, і вистоять. Бо "разніца" велика... Різдво, Різдво, мій янголе, у Бога-Чоловіка. Автор - Галина Потопляк, 2020.

Були колись зими. Весною бурульки. І діти сковзались як вилізли з люльки...

  Американський сучасний художник - Роберт Дункан Зима в забутті. Зима на картинці... І рік молодий нам приносив гостинці. І сніг у дворі, в саду, на загаті. І тепло і затишно в батьковій хаті. Бабусина хустка навхрест попідруки. І валянки биті носили онуки. І валянки шиті, і шуби з цегейки. Поглянеш на фото і думаєш - "фейки". А це все було. Давно? Та не дуже. Мороз десь за двадцять і вітер знай струже. І сніг то летить, а то крутить цигарку І лізе, і лізе в малесеньку шпарку. А діти на лижах. А діти з санками. А небо світає. А небо з димами. Трубою йде дим - до дюді і снігу. А котиться долом - то це на відлигу. І віник при вході. З фанери лопата Чекає на руки і мами, і тата. Бо снігу по пояс, бо криги півметра. Одягнеш кожуха, під нього ще й светра. Були колись зими. Весною бурульки. І діти сковзались як вилізли з люльки. І бабця ступити ногою боялась. А зимонька біла сміялась, сміялась. Автор - Галина Потопляк.