Перейти до основного вмісту

Весна не знала, що іде війна...














Весна не знала, що іде війна...
Та й звідки знати їй, вона ж ВЕСНА.
У неї свій одвічний календар,
Одержаний від Сонця щедрий дар:
Із вирію покликать журавлів,
Щоб не цурались рідної землі.
Збудить зернятко й сонний корінець,
Прикрити листом кожен пагінець.
Веселі фарби сипать навкруги.
Квітчати квітом і сади, й луги.
Щоб все навкруг буяло і цвіло,
Щоб розквітало, квітло, ожило.
Весна не знала, що іде в біду...
Їй доведеться поросль молоду
Ростити так, щоб лікувати рани,
Що на землі залишили тирани.
Вона не знала, що іде у біль...
Що на полях гнилу болотну цвіль
Корінням доведеться обкрутити
Щоб не бур'ян там проростав, а квіти.
Весна не знала...
Просто йшла в свій час.
Несла вона не тільки цвіт до нас.
Несла надію, віру, сподівання,
Що Всесвіт чує наші побажання.
І буде Перемога!
І ВЕСНА
Світ обдарує милістю сповна.
Та тільки радість полинова буде.
Ніхто цей довгий лютий не забуде.
Лідія Мищенко

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

2 марта у Кикиморы - именины. С весной!

Из воспоминаний  моего детства. Я была очень подвижным и "егозистым" ребёнком. За свои проделки или мелкие шалости была не раз наказана мамой, которая приговаривала, заплетая растрёпанные косички: "Что ты ходишь как Мара!" или "Ты сегодня замурзалась хуже Кикиморы болотной!" и т.д. О Кикиморе было понятно, что-то страшное и связано с водой, но кто такая Мара, думаю, что и мама слабо представляла... Прошло много лет,  я увлеклась языческой мифологией и обнаружила просто кладезь интереснейших материалов.  Решила сегодня поделиться, тем более, что у Кикиморы - именины! Кикимора и её именины.  Не пора ли избавиться от домашнего хлама? Представляя героиню рассказа, стоит начать с множества имен, которыми она нарекалась в суевериях наших предков: кикимра, кукимора, кикиморка, шишимора, суседка, мара. Этот домашний дух в ряде мест считали супругой домового (которого звали суседушкой, а ее, стало быть, суседкой).   Исторические корни возникновения ...

Спакувала в валізу іще одну Осінь...

Спакувала в валізу іще одну осінь. Стало важче нести. Стало більше "було". Ще одна павутинка заплуталась в коси, Ще одна борозенка зорала чоло . У букетику "буде" поменшало квітів, У молитвах ранкових побільшало слів. Щиро дякую Богу за рОки прожиті, За щасливі хвилини і ночі без снів. А з-за обрію сонце надії виносить, Будуть вЕсни і літо, і квіти в саду. Ще не фініш, я просто іще одну осінь Спакувала в валізу і далі піду. Спакувала в валізу іще одну Осінь... О.Грейнер

"Кричали ледарі: "Нам лідера! Хоч поганенького! Аби!"

З днем народження, вельмишановна пані Ліно!    "Кричали ледарі: "Нам лідера! Хоч поганенького! Аби!" На цю біду немає лікаря... Не дай Бог, бути лідером юрби! Шакали знову ошукали, тепер вони вже не шакали, тепер вони: то "за", то "проти", то шахраї, то патріоти. Доборолися! Добалакались! Досварилися, аж гримить! Україно, чи ти була колись незалежною хоч на мить: від кайданів, що волю сковують, від копит, що у душу б'ють, від чужих, що тебе скуповують, і своїх, що тебе продають?! Популяція! Нація! Маси! І сьогодні, і вчора, й колись українського пекла гримаси упеклися мені. Упеклись! Весь цей розбрат, і рейвах, і ремство, і віки без голів'я вогонь, - хай він спалить усе це нікчемство, українського пекла вогонь!"                    Л. Костенко