Душа не спить і тіло не дрімає.
Холодна хвиля з півночі іде.
А літо вже в куточку спочиває.
І скоро горобина обпаде.
Обтруситься, обсиплеться та й вклякне
На грядці перезріла лобода.
І небо голубе поволі зблякне.
І потемніє у ріці вода.
Душа не спить, ще виспиться зимою.
Ще буде тишу віником будить.
І осінь близько. Осінь вже зі мною.
Ось чуєш як світанок холодить.
Як падає роса на жовті квіти.
Туман повзе, ховається в полин.
Готуються іти до школи діти.
Та чи ж підуть, коли ще карантин.
Промчало літо і не оглянулось.
Як день один, як подих, тепла мить.
Зробило фото, з нього посміхнулось.
І вже бадилля в борознах димить.
І вже Пречиста скоро, вже Успіння.
Життя, як птах, снує туди-сюди.
Вже сиплеться із маківки насіння.
Вже мало предосінньої води.
Душа не спить. Вона ж бо є невтомна.
Страждає, вірить, любить. Бо ж свята.
І вже кропива не пече дводомна.
І вже в повітрі зріє гіркота.
Автор - Галина Потопляк.
Коментарі
Дописати коментар