Перейти до основного вмісту

Иногда вам кажется, что вы уже прыгнули, но на самом деле вы по-прежнему сидите на бревне...


Однажды Учитель спросил учеников:
– На бревне сидели три лягушки. Одна из них решила прыгнуть в воду. Сколько лягушек осталось на бревне?

– Три… – неуверенно ответил один из них.

– Конечно же, три лягушки, – улыбнулся Учитель. – Поскольку лягушка только решила прыгнуть, но не предприняла для этого никаких действий. 

Никогда не путайте действие с принятием решения. Иногда вам кажется, что вы уже прыгнули, но на самом деле вы по-прежнему сидите на бревне.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Спакувала в валізу іще одну Осінь...

Спакувала в валізу іще одну осінь. Стало важче нести. Стало більше "було". Ще одна павутинка заплуталась в коси, Ще одна борозенка зорала чоло . У букетику "буде" поменшало квітів, У молитвах ранкових побільшало слів. Щиро дякую Богу за рОки прожиті, За щасливі хвилини і ночі без снів. А з-за обрію сонце надії виносить, Будуть вЕсни і літо, і квіти в саду. Ще не фініш, я просто іще одну осінь Спакувала в валізу і далі піду. Спакувала в валізу іще одну Осінь... О.Грейнер

Та війна жорстока…Люта ..Підла…Зла… Осінь близько-близько….А в душі зима….

  Поспішає літо..Як і все життя… Час немов крізь сито все пересіва… Добре і погане…Радісне …Сумне.. Все минулим стане…Грішне і святе… Поспішає літо, ніби навмання … Всі дороги в осінь …Колеться стерня… І не зупинити часу, а ні мить… І болюче надто…Не переболить… Поспішає літо .. Хмуриться….Дощі… Не збулось багато…А могло б «Якби..»… Та війна жорстока…Люта ..Підла…Зла… Осінь близько-близько….А в душі зима….   11.08.2023                 Автор: Лариса Юсковець

"Кричали ледарі: "Нам лідера! Хоч поганенького! Аби!"

З днем народження, вельмишановна пані Ліно!    "Кричали ледарі: "Нам лідера! Хоч поганенького! Аби!" На цю біду немає лікаря... Не дай Бог, бути лідером юрби! Шакали знову ошукали, тепер вони вже не шакали, тепер вони: то "за", то "проти", то шахраї, то патріоти. Доборолися! Добалакались! Досварилися, аж гримить! Україно, чи ти була колись незалежною хоч на мить: від кайданів, що волю сковують, від копит, що у душу б'ють, від чужих, що тебе скуповують, і своїх, що тебе продають?! Популяція! Нація! Маси! І сьогодні, і вчора, й колись українського пекла гримаси упеклися мені. Упеклись! Весь цей розбрат, і рейвах, і ремство, і віки без голів'я вогонь, - хай він спалить усе це нікчемство, українського пекла вогонь!"                    Л. Костенко