Я вибрала Долю собі сама. І що зі мною не станеться, – у мене жодних претензій нема до Долі – моєї обраниці

Наснився мені чудернацький базар:
під небом у чистому полі,
для різних людей,
для щедрих і скнар, 
продавалися різні Долі.
Одні були царівен не гірш,
а другі – як бідні Міньйони.
Хто купляв собі Долю за гріш.
А хто – і за мільони.
Дехто щастям своїм платив.
Дехто платив сумлінням.
Дехто – золотом золотим.
А дехто – вельми сумнівним.
Долі-ворожки, тасуючи дні,
до покупців горнулись.
Долі самі набивались мені.
І тільки одна відвернулась.
Я глянула їй в обличчя ясне,
душею покликала очі…
– Ти, все одно, не візьмеш мене,
–Сказала вона неохоче.
– А може візьму?
– Ти собі затям, –сказала вона суворо,
 –за мене треба платити життям.
А я принесу тобі горе.
– То хто ж ти така?
Як твоє ім’я? Чи варта такої плати?
– Поезія – рідна сестра моя.
А правда людська – наша мати.

І я її прийняла, як закон.
І диво велике сталось:
минула ніч. І скінчився сон.
А Доля мені зосталась.
Я вибрала Долю собі сама.
І що зі мною не станеться, 
–у мене жодних претензій нема
до Долі – моєї обраниці.

Ліна Костенко