В минуле вже не відчинити двері... Та щоріздва нагадують зірки той татів слід і мамину вечерю...

От-от Різдво...А сумно на душі...
Зринають в пам'яті загублені у часі
Ті давні дні,що сніг припорошив,
Та слід на нім залИшився ще й досі...

Це татів слід,що сіно ніс у дім,
За звичаєм - на стіл,як і годиться.
Щербатий місяць підглядав за ним,
Розвісивши світильники-зірниці.

Поскрипував різдвяний морозець.
Світилась хата в паморозі вікон.
КлубАми дихав в небо коминець.
Скрадалась ніч,зіщуливши повіки.

А в хаті мама поралась в той час.
Вгинався стіл і пахло пампухами.
В кутку - ялинка в сяянні прикрас.
І чути десь вертеп з колядниками.

З тих пір, здається, пронеслИсь віки!...
В минуле вже не відчинити двері...
Та щоріздва нагадують зірки
Той татів слід і мамину вечерю.

Валентина Матвіїв