Перейти до основного вмісту

А человеку - нужен человек. Без человека - человеку плохо….


А Человеку - нужен крепкий чай,
а не меха, какие подороже.
И просто слышать:
- как же я скучал!
И улыбаться:
- я скучала тоже...
А Человеку нужен дом и сад.
И два окна. И старенькие двери.
И просто слышать:
- как тебе я рад!
И отвечать:
- ах, как тебе я верю!
Нужна заря. И в окна тихий стук.
И верный пёс, который скрасит вечер.
И просто слышать:
- что с тобою, Друг?
И отвечать:
- хочу расправить плечи...
Чтоб наши чувства - не свелись к нулю.
И кто далек - ставал ещё роднее.
И просто слышать:
- я тебя люблю.
И отвечать:
- а я тебя - сильнее!
Алена Васильченко

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Спакувала в валізу іще одну Осінь...

Спакувала в валізу іще одну осінь. Стало важче нести. Стало більше "було". Ще одна павутинка заплуталась в коси, Ще одна борозенка зорала чоло . У букетику "буде" поменшало квітів, У молитвах ранкових побільшало слів. Щиро дякую Богу за рОки прожиті, За щасливі хвилини і ночі без снів. А з-за обрію сонце надії виносить, Будуть вЕсни і літо, і квіти в саду. Ще не фініш, я просто іще одну осінь Спакувала в валізу і далі піду. Спакувала в валізу іще одну Осінь... О.Грейнер

"Кричали ледарі: "Нам лідера! Хоч поганенького! Аби!"

З днем народження, вельмишановна пані Ліно!    "Кричали ледарі: "Нам лідера! Хоч поганенького! Аби!" На цю біду немає лікаря... Не дай Бог, бути лідером юрби! Шакали знову ошукали, тепер вони вже не шакали, тепер вони: то "за", то "проти", то шахраї, то патріоти. Доборолися! Добалакались! Досварилися, аж гримить! Україно, чи ти була колись незалежною хоч на мить: від кайданів, що волю сковують, від копит, що у душу б'ють, від чужих, що тебе скуповують, і своїх, що тебе продають?! Популяція! Нація! Маси! І сьогодні, і вчора, й колись українського пекла гримаси упеклися мені. Упеклись! Весь цей розбрат, і рейвах, і ремство, і віки без голів'я вогонь, - хай він спалить усе це нікчемство, українського пекла вогонь!"                    Л. Костенко

Хочется легкого, светлого, нежного, раннего, хрупкого и пустопорожнего

Это - строки замечательного и гениального человека  - Эльдара Рязанова. Всегда с удовольствием сморю его фильмы и радуюсь, что Бог наградил человека такими талантами. Именно талантами, потому что Рязанов - многолик и необыкновенен. Его книги -это откровение, его фильмы - удивление, а стихи - мои струнки души. Хочется легкого, светлого, нежного, Раннего, хрупкого и пустопорожнего, И безрассудного, и безмятежного, Напрочь забытого и невозможного. Хочется рухнуть в траву непомятую, В небо уставить глаза завидущие, И окунуться в цветочные запахи, И без конца обожать все живущее. Хочется видеть изгиб и течение Синей реки средь курчавых кустарников, Впитывать кожею солнца свечение, В воду бросаться с мостков без купальников. Хочется милой наивной мелодии, Воздух глотать, словно ягоды спелые, Чтоб сумасбродно душа колобродила И чтобы сердце неслось ошалелое. Хочется встретиться с тем, что утрачено, Хоть на мгновенье упасть в это дальнее... Только за все, что промчалось, заплачено...