Однажды я возьму и все заброшу... Я уезжаю к морю!!!

Однажды я возьму и все заброшу,
На поезде уеду сгоряча
В рассветный сон, где розовая лошадь
Лиловый тихо щиплет иван-чай…
Сойду с перрона, окунувшись в воздух,
И засмеюсь по-детски от души…
Лиловый луг меня приветит слезно
И где-то в травах ветер зашуршит…
Зачем я здесь, сама не понимая,
Сорвусь бежать, куда глядят глаза,
По трепетному морю иван-чая
Куда-то вдаль, где брезжит бирюза…

Зайдется сердце – в радости ль?.. в тревоге?.. –
О чем-то важном…для чего нет слов…
Вдруг вспомнится о Вечности…о Боге…
О том, что Он и есть – сама любовь…
И так захочется наивно стать хорошей…
Стать частью мира…частью красоты…
Кормить с ладошки розовую лошадь,
Упав потом в лиловые цветы…

Ольга Милош

Коментарі

2 марта у Кикиморы - именины. С весной!

Из воспоминаний моего детства. Я была очень подвижным и "егозистым" ребёнком. За свои проделки или мелкие шалости была не раз наказана мамой, которая приговаривала, заплетая растрёпанные косички: "Что ты ходишь как Мара!" или "Ты сегодня замурзалась хуже Кикиморы болотной!" и т.д. О Кикиморе было понятно, что-то страшное и связано с водой, но кто такая Мара, думаю, что и мама слабо представляла... Прошло много лет, я увлеклась языческой мифологией и обнаружила просто кладезь интереснейших материалов. Решила сегодня поделиться, тем более, что у Кикиморы - именины! Кикимора и её именины. Не пора ли избавиться от домашнего хлама? Представляя героиню рассказа, стоит начать с множества имен, которыми она нарекалась в суевериях наших предков: кикимра, кукимора, кикиморка, шишимора, суседка, мара. Этот домашний дух в ряде мест считали супругой домового (которого звали суседушкой, а ее, стало быть, суседкой). Исторические корни возникновения ...

Докладніше

"Кричали ледарі: "Нам лідера! Хоч поганенького! Аби!"

З днем народження, вельмишановна пані Ліно! "Кричали ледарі: "Нам лідера! Хоч поганенького! Аби!" На цю біду немає лікаря... Не дай Бог, бути лідером юрби! Шакали знову ошукали, тепер вони вже не шакали, тепер вони: то "за", то "проти", то шахраї, то патріоти. Доборолися! Добалакались! Досварилися, аж гримить! Україно, чи ти була колись незалежною хоч на мить: від кайданів, що волю сковують, від копит, що у душу б'ють, від чужих, що тебе скуповують, і своїх, що тебе продають?! Популяція! Нація! Маси! І сьогодні, і вчора, й колись українського пекла гримаси упеклися мені. Упеклись! Весь цей розбрат, і рейвах, і ремство, і віки без голів'я вогонь, - хай він спалить усе це нікчемство, українського пекла вогонь!" Л. Костенко

Докладніше

Спакувала в валізу іще одну Осінь...

Спакувала в валізу іще одну осінь. Стало важче нести. Стало більше "було". Ще одна павутинка заплуталась в коси, Ще одна борозенка зорала чоло . У букетику "буде" поменшало квітів, У молитвах ранкових побільшало слів. Щиро дякую Богу за рОки прожиті, За щасливі хвилини і ночі без снів. А з-за обрію сонце надії виносить, Будуть вЕсни і літо, і квіти в саду. Ще не фініш, я просто іще одну осінь Спакувала в валізу і далі піду. Спакувала в валізу іще одну Осінь... О.Грейнер

Докладніше

Кава для панянок від Катерини

Шукати в цьому блозі