Перейти до основного вмісту

А ти сій квіти... Навіть якщо завтра – кінець світу

 


А ти сій квіти...

Навіть якщо завтра – кінець світу.
Загоюй рани людям і землі,
Роби, що дав Господь можливість вміти.
Пильнуй ланів, щоб були з хлібом на столі.
Ділись, чим Бог послав, і витри сльози.
Поплачем після Перемоги всі разом,
Коли від крові вмиють землю теплі грози
І мирна тиша увійде у кожен сон...
А ти сій квіти...
Навіть якщо завтра – кінець світу.
Сади садок. Хай виростає до зірок.
Служи землі. Цінуй, люби, лелій.
Вона віддячить дітям
І всім, хто хоче й вміє вільно жити.
Сій квіти жовті, сині – різні,
Щоби вони встелили всі шляхи,
Якими повертатимуться грізні,
Найкращі в світі наші вояки
Додому, до родини і до щастя,
Яке вимолюємо в Бога зараз всі.
Сій хліб і квіти – всупереч напастям.
Багато сій, щоб вистачило всім...

Автор - Людмила Муріна

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Спакувала в валізу іще одну Осінь...

Спакувала в валізу іще одну осінь. Стало важче нести. Стало більше "було". Ще одна павутинка заплуталась в коси, Ще одна борозенка зорала чоло . У букетику "буде" поменшало квітів, У молитвах ранкових побільшало слів. Щиро дякую Богу за рОки прожиті, За щасливі хвилини і ночі без снів. А з-за обрію сонце надії виносить, Будуть вЕсни і літо, і квіти в саду. Ще не фініш, я просто іще одну осінь Спакувала в валізу і далі піду. Спакувала в валізу іще одну Осінь... О.Грейнер

"Кричали ледарі: "Нам лідера! Хоч поганенького! Аби!"

З днем народження, вельмишановна пані Ліно!    "Кричали ледарі: "Нам лідера! Хоч поганенького! Аби!" На цю біду немає лікаря... Не дай Бог, бути лідером юрби! Шакали знову ошукали, тепер вони вже не шакали, тепер вони: то "за", то "проти", то шахраї, то патріоти. Доборолися! Добалакались! Досварилися, аж гримить! Україно, чи ти була колись незалежною хоч на мить: від кайданів, що волю сковують, від копит, що у душу б'ють, від чужих, що тебе скуповують, і своїх, що тебе продають?! Популяція! Нація! Маси! І сьогодні, і вчора, й колись українського пекла гримаси упеклися мені. Упеклись! Весь цей розбрат, і рейвах, і ремство, і віки без голів'я вогонь, - хай він спалить усе це нікчемство, українського пекла вогонь!"                    Л. Костенко

Хочется легкого, светлого, нежного, раннего, хрупкого и пустопорожнего

Это - строки замечательного и гениального человека  - Эльдара Рязанова. Всегда с удовольствием сморю его фильмы и радуюсь, что Бог наградил человека такими талантами. Именно талантами, потому что Рязанов - многолик и необыкновенен. Его книги -это откровение, его фильмы - удивление, а стихи - мои струнки души. Хочется легкого, светлого, нежного, Раннего, хрупкого и пустопорожнего, И безрассудного, и безмятежного, Напрочь забытого и невозможного. Хочется рухнуть в траву непомятую, В небо уставить глаза завидущие, И окунуться в цветочные запахи, И без конца обожать все живущее. Хочется видеть изгиб и течение Синей реки средь курчавых кустарников, Впитывать кожею солнца свечение, В воду бросаться с мостков без купальников. Хочется милой наивной мелодии, Воздух глотать, словно ягоды спелые, Чтоб сумасбродно душа колобродила И чтобы сердце неслось ошалелое. Хочется встретиться с тем, что утрачено, Хоть на мгновенье упасть в это дальнее... Только за все, что промчалось, заплачено...